АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

На Покровському напрямку життя Євгенія обірвала ворожа міна. Він пройшов АТО, а з перших днів повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників. Командир танкового екіпажу, мужній воїн і надійний побратим, він рятував інших із, здавалося б, безнадійних ситуацій – з-під обстрілів, з оточення… Та врятувати себе не зміг. Невимовне горе матері не зітре навіть час. Осиротіла родина – молодші брати і сестра. «Він був найкращим», – з болем і шаною згадують односельці. Тепер Женя на небі. Але назавжди і в серцях, і в пам’яті рідної громади. Ми завжди будемо пам’ятати, якою ціною виборюється кожен день нашого життя.

Богодухівська громада провела в останню путь  земляка-воїна - СТАЦЕНКА Олега. Його життя трагічно обірвалося 3 вересня 2025 року у н.п. Нововолодимирівка, Баштанського району, Миколаївської області. Олег народився та проживав у Богодухові, навчався у школі №2, працював у КП «Господар». У 2025 році був мобілізований. Його знали як добру та щиру людину, яка завжди знаходила спільну мову з оточенням. Найтяжче сьогодні його мамі, яка втратила найріднішу людину. У глибокій скорботі залишилися також сестра, рідні та друзі. Разом з ними вся громада розділяє біль втрати. Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям Олега. Нехай світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.

Солдат, водій 3 аеромобільного батальйону ВЧ А4350. Мобілізований у грудні 2022-го. Завжди був поруч із побратимами, підтримував їх у найважчі хвилини й власним прикладом доводив, що таке справжня відданість Батьківщині. З 14 березня 2025 року вважався зниклим безвісти.  Його загибель підтвердила ДНК-експертиза. Петро загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексіївка Волноваського району на Донеччині. Вічна пам’ять і слава українському воїну.

Старший лейтенант. Загинув 18 серпня 2025 року на Сумщині поблизу села Атинське під час артилерійського обстрілу.  Був професійним військовим, брав участь у бойових діях на сході України ще під час АТО. У 2016 році нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Служба і захист держави були його покликанням.

Солдат. Життя захисника обірвалося 14 січня 2024 року на запеклому Запорізькому напрямку, в районі населеного пункту Вербове Пологівського району. Миколі було лише 30.  Довгий час він вважався зниклим безвісти. Рідні чекали, сподівалися, вірили… У червні 2025 року надійшло підтвердження найстрашнішого. Тіло Миколи відповідно до Порядку передачі та репатріації повернуто на Україну. Захисника провели в останню путь з глибоким смутком і шаною як воїна, як сина своєї землі, як людину, яка віддала найдорожче за Україну. Ми не знайдемо слів, аби втамувати біль його рідних. Але знайдемо сили пам’ятати. Пам’ятати його ім’я. Його подвиг. Його серце, яке билося за Україну. Вічна шана. Вічна пам’ять. Вічна слава. Герої не вмирають. Вони стають Небом, Світлом, Молитвою.

Бездетко Сергій Іванович народився 31.05.1995 року в селі Мерло Богодухівського району Харківської області.

Село Сінне і вся Богодухівська громада провела в останню путь свого сина — Максима Ольховського, 25-річного прикордонника, який загинув при виконанні бойового завдання.

Народився і виріс у мальовничому селі Крупчине, на рідній батьківській землі він з честю пішов захищати Україну від російського загарбника.

Сапер. Життя воїна обірвалося поблизу с. Кохівка на Дніпропетровщині.

Він – наші крила! Він – Прометей, що дарував життя іншим, навіть ціною власного!