АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Солдат. Військову службу розпочав ще в АТО.  Владислав сумлінно виконував свої обов’язки, був відповідальним і щирим у всьому, за що брався. Рік тому  демобілізувався за станом здоров’я. Але війна залишає слід у серцях навіть після повернення, вона йшла поряд і наздогнала його навіть у тилу. Владислав пішов із життя у лікарні, не витримало серце. Світла пам’ять про захисника назавжди залишиться у наших серцях. Світла пам’ять і вічна шана воїну!

Олександр НЕВИННИЙ, позивний «Зеля»... У 2022 році він став до лав захисників України. Пройшов пекельні бої на Донеччині та Харківщині, де кожен день коштував життя. Отримав тяжке поранення, несумісне з життям, але вистояв. Пережив кілька складних операцій, ніби вдруге народився. Здавалося, доля подарувала йому ще один шанс жити, мріяти, будувати плани.

 Мешканець селища Максимівка. Від серпня 2022 року  служив у лавах Збройних сил України, мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною, був вірним побратимом, надійним другом, люблячим сином і братом.  Він ніколи не шукав слави, просто чесно виконував свій обов’язок, захищаючи Україну і своїх побратимів. Його поважали за відвагу, цінували за людяність, любили за відкриту душу. Життя воїна трагічно обірвалося у ДТП.  Його усмішка, добре слово, готовність підтримати залишаться у пам’яті назавжди - як світло, що не згасає. Поховали Захисника на Алеї Слави в Богодухові - поруч із тими, хто навіки вписав своє ім’я у літопис боротьби за Україну. Вічна пам’ять і шана воїну Олегу Закжевському!

24 роки… У цьому віці життя лише починається. Але для Леоніда ПЕТРОВА з Богодухова воно обірвалося надто рано. Він обрав шлях Захисника України. Поблизу н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області 20 травня 2025 року скінчився земний шлях воїна-захисника. Леонід був оператором БПЛА і до кінця залишився вірним військовій Присязі. Понад чотири місяці рідні та близькі жили надією. Мама, молода дружина, маленький синок, брат і сестра плекали віру, що Леонід повернеться живим. Та ДНК підтвердило найгірше. І сьогодні він повернувся додому… На щиті. У похмурий дощовий день разом із сім’єю плакала вся громада. Сусіди, однокласники, побратими не могли стримати сліз. Ми прощаємося з добрим, усміхненим, життєрадісним юнаком, який назавжди залишиться у нашій пам’яті 24-річним.

Микола МАЛЯР родом  із села Новософіївка.  Він жив гідно, працював, мріяв і любив рідну землю та свою родину…Але після приходу ворога на рідну землю обрав шлях українського воїна і з лютого 2023 року став на захист Батьківщини.  Молодший сержант Маляр Микола загинув 19 вересня 2025 року, виконуючи свій обов’язок у районі Новоселівки Краматорського району Донецької області. Його шлях завершився там, де лінія фронту, але пам'ять про нього житиме у серці рідного села, серці громади та України.

У  лавах Збройних Сил України з 2022 року, пройшов крізь пекло боїв під Бахмутом, на Харківщині, і навіть там, де гинули найсильніші, знаходив сили підтримати побратимів. Згодом він став наставником для нових поколінь захисників, передаючи їм віру, досвід і незламність.  Та раптова недуга зупинила серце, яке так щиро любило людей, життя і свою землю. Серце воїна, чоловіка, батька й сина. У пам’яті матері, маленького сина та усіх, хто знав Анатолія, він  залишив світлі спогади, які не зітруть ані час, ані біль. 

Служив старшим розвідником-стрільцем-снайпером у розвідувальній роті. У лютому 2023 року Руслан став до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами виконував бойові завдання на сході держави. Загинув 23 січня 2025 року під час бою поблизу населеного пункту Розлив Волноваського району Донецької області. Довгий час вважався безвісти зниклим, і лише у вересні стало можливим віддати йому останню шану. Руслан Хоруженко назавжди залишиться для громади мужнім захисником і людиною з великим серцем. Його ім’я житиме у спогадах і вдячності за те, що віддав найдорожче заради України. Світла пам’ять і вічна шана нашому землякові.

На Покровському напрямку життя Євгенія обірвала ворожа міна. Він пройшов АТО, а з перших днів повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників. Командир танкового екіпажу, мужній воїн і надійний побратим, він рятував інших із, здавалося б, безнадійних ситуацій – з-під обстрілів, з оточення… Та врятувати себе не зміг. Невимовне горе матері не зітре навіть час. Осиротіла родина – молодші брати і сестра. «Він був найкращим», – з болем і шаною згадують односельці. Тепер Женя на небі. Але назавжди і в серцях, і в пам’яті рідної громади. Ми завжди будемо пам’ятати, якою ціною виборюється кожен день нашого життя.

Богодухівська громада провела в останню путь  земляка-воїна - СТАЦЕНКА Олега. Його життя трагічно обірвалося 3 вересня 2025 року у н.п. Нововолодимирівка, Баштанського району, Миколаївської області. Олег народився та проживав у Богодухові, навчався у школі №2, працював у КП «Господар». У 2025 році був мобілізований. Його знали як добру та щиру людину, яка завжди знаходила спільну мову з оточенням. Найтяжче сьогодні його мамі, яка втратила найріднішу людину. У глибокій скорботі залишилися також сестра, рідні та друзі. Разом з ними вся громада розділяє біль втрати. Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям Олега. Нехай світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.

Солдат, водій 3 аеромобільного батальйону ВЧ А4350. Мобілізований у грудні 2022-го. Завжди був поруч із побратимами, підтримував їх у найважчі хвилини й власним прикладом доводив, що таке справжня відданість Батьківщині. З 14 березня 2025 року вважався зниклим безвісти.  Його загибель підтвердила ДНК-експертиза. Петро загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексіївка Волноваського району на Донеччині. Вічна пам’ять і слава українському воїну.