АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Артем народився 22 червня 2001року в селищі Слатине Харківської області. Здобув повну загальну середню освіту в Слатинському НВК. Найбільше приділяв увагу спорту, тому й улюбленим предметом була фізична культура.  У школі був для всіх добрим помічником. Протягом навчання виявляв активність у громадській та суспільно-корисній роботі, мав добрі господарські якості. Систематично брав участь у громадському житті класу та селища. У відносинах з однолітками та дорослими був ввічливий, доброзичливий, порядний. Мав багато друзів, до старших ставився з повагою. Хлопець був спокійний, врівноважений тактовний.

Молодший сержант. Юрій народився 23 травня 1994 року в селищі Садовод на Великобурлуччині. Проте своє доросле життя він пов'язав із Богодуховом, працював тут на підприємстві харчової промисловості, тут нещодавно створив сім’ю. У червні 2025 року Юрій прийняв свідоме й мужнє рішення — пішов захищати Батьківщину добровольцем. Рік і десять днів він віддано тримав оборону на передових рубежах. Його земний шлях обірвався 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Воздвижівка Пологівського району Запорізької області. Юрію назавжди залишиться 32 роки. У скорботі залишилися мама, молода дружина, рідні, друзі та колеги. Громада розділяє цей невимовний біль та схиляє голови перед подвигом земляка. Царство Небесне і вічна шана Герою. 

Старший лейтенант Богдан Бабенко. Наш земляк, богодухівець. Йому було лише 23 роки.

Олександр Вікторович з  перших днів повномасштабної війни  став на захист України, обравши шлях честі, мужності та самопожертви. На різних ділянках фронту він віддано виконував свій військовий обов’язок, захищаючи рідну землю, своїх близьких і майбутнє України. Для рідних він був люблячим сином, братом, чоловіком і турботливим батьком трьох синів. Для друзів і побратимів - надійним товаришем, людиною слова та справи, яка завжди була готова підтримати у важку хвилину.

Молодший сержант, інспектор прикордонної служби 3 категорії-водій відділення забезпечення третього відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів ВЧ9951. Прийнятий на військову службу за контрактом у вересні 2025 року. Загинув у бою за Україну 29 травня 2026 року в районі н.п. Золочів, Богодухівського району Харківської області, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. 

Солдат, водій автомобільного відділення роти логістики військової частини А0641. Призваний на службу 26.05.2025. Помер 25.05.2026 у м. Харків. 

Воїн вважався безвісти зниклим під Бердичами, що на Донеччині. Понад два роки родина жила між болем і надією. Мама - з тією особливою материнською вірою, яка не згасає навіть тоді, коли мовчать усі новини. Вона чекала кожного дзвінка, кожної звістки, переконувала себе й інших: «Він повернеться». Чекала маленька донечка. Чекала дружина. Чекав брат. Чекала вся родина. Андрій повернувся 17.05.2026... На щиті. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Поховали воїна на Алеї Героїв у Богодухові. 

Едуард належав до того покоління, чия юність була обпалена війною. Хлопець із селища Щасливе не шукав виправдань, щоб залишитися в тилу. Ще з 2021 року він пов’язав своє життя з армією, а в розпал повномасштабного вторгнення свідомо підписав контракт. Попри щоденну небезпеку, Едуард понад усе прагнув жити й любити — саме під час цієї запеклої війни він створив сім’ю, пообіцявши дружині бути поруч. Вони мріяли про великий дім, про дітей та довгі роки разом у мирній країні. Але ці мрії залишилися в окопах під Суджею, де він як снайпер боронив наш спокій.

Інспектор прикордонної служби вищої категорії, головний сержант. У рідному селі Сінне його знали як доброго господаря та майстерного механізатора.  Андрій Михайлович мав золоті руки, якими роками плекав українські ниви, будував дім і виховував сина та доньку. У вересні 2023 року він взяв до рук зброю, щоб ці самі руки захистили його дім від ворога.

Старший сержант, начальник складу військової техніки взводу матеріального забезпечення освітнього процесу Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ". У війську з березня 2023 року. Колишній охоронець харчового підприємства, людина мирної та чесної праці, він добровільно став на захист Батьківщини, аби підставити плече побратимам і своєму сину. Руслан Віталійович був тією доброю і надійною душею підрозділу, до якої завжди зверталися по допомогу. Його відповідальність була беззаперечною, а доброта — безмежною. Навіть у найважчі хвилини війни він залишався тією людиною, яка випромінювала спокій і впевненість.