АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Уродженець села Полкова Микитівка, воїн із великим серцем. Його життя, як і його бойовий шлях, були взірцем жертовності та безмежної любові до України. Валерій не чекав повістки. У лютому 2022 року  зробив свій вибір — став добровольцем 127-ї Бригади ТрО.  Пройшов найгарячіші точки: звільняв Харківщину у вересні 2022-го, стояв на захисті Сумщини, більше року тримав оборону на пекельному Бахмутському напрямку.

Матрос, майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів ВЧ2802. Загинув 14 листопада 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу неподалік Костянтинівки Краматорського району Донецької області. Молодість, яка ще скільки не встигла, була обірвана війною. Мама втратила єдиного сина, а громада - свою надію, доброго й сміливого юнака. Свій вічний спокій Дмитро знайшов там, де спочивають найсміливіші, на Алеї Слави. 

Денис народився і виріс у Великописарівській громаді (с. Шевченкове), але останній спочинок знайшов саме в Богодухові - поруч із тими, хто так само стояв за Україну до кінця. Він загинув, виконуючи бойове завдання, боронячи Україну. Мужньо. Гідно. До останнього подиху. Схиляємо голови перед мужністю Дениса. Пам’ятаємо. Шануємо. Вічна слава Герою України Денису Куранову

Молодший сержант НОНЬ Владислав Геннадійович, 1991 р.н., завжди виконував найнебезпечніші завдання, був сапером…Пройшов пекло війни від самого початку, брав участь у визволенні Ізюму, у боях на Донецькому напрямку. І навіть після того, як за станом здоров’я у 2023 році був демобілізований - Владислав не зміг залишити побратимів, і повернувся в стрій. 30 жовтня 2025 року віддав своє життя за мир і свободу нашої держави. Він стояв на варті рідної землі до останнього подиху, проявивши мужність, вірність та любов до Батьківщини.

Влітку 2025 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. На Харківському напрямку командував взводом, мав звання старшого лейтенанта. Його знали як чесного, справедливого командира, який ніколи не ховався за спинами підлеглих. Життя Олега обірвалося раптово. Під час короткої відпустки вдома його серце зупинилося. Не від ворожої кулі, але через виснаження війною, відповідальністю і болем, які ніс у серці.

Солдат. Військову службу розпочав ще в АТО.  Владислав сумлінно виконував свої обов’язки, був відповідальним і щирим у всьому, за що брався. Рік тому  демобілізувався за станом здоров’я. Але війна залишає слід у серцях навіть після повернення, вона йшла поряд і наздогнала його навіть у тилу. Владислав пішов із життя у лікарні, не витримало серце. Світла пам’ять про захисника назавжди залишиться у наших серцях. Світла пам’ять і вічна шана воїну!

Олександр НЕВИННИЙ, позивний «Зеля»... У 2022 році він став до лав захисників України. Пройшов пекельні бої на Донеччині та Харківщині, де кожен день коштував життя. Отримав тяжке поранення, несумісне з життям, але вистояв. Пережив кілька складних операцій, ніби вдруге народився. Здавалося, доля подарувала йому ще один шанс жити, мріяти, будувати плани.

 Мешканець селища Максимівка. Від серпня 2022 року  служив у лавах Збройних сил України, мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною, був вірним побратимом, надійним другом, люблячим сином і братом.  Він ніколи не шукав слави, просто чесно виконував свій обов’язок, захищаючи Україну і своїх побратимів. Його поважали за відвагу, цінували за людяність, любили за відкриту душу. Життя воїна трагічно обірвалося у ДТП.  Його усмішка, добре слово, готовність підтримати залишаться у пам’яті назавжди - як світло, що не згасає. Поховали Захисника на Алеї Слави в Богодухові - поруч із тими, хто навіки вписав своє ім’я у літопис боротьби за Україну. Вічна пам’ять і шана воїну Олегу Закжевському!

24 роки… У цьому віці життя лише починається. Але для Леоніда ПЕТРОВА з Богодухова воно обірвалося надто рано. Він обрав шлях Захисника України. Поблизу н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області 20 травня 2025 року скінчився земний шлях воїна-захисника. Леонід був оператором БПЛА і до кінця залишився вірним військовій Присязі. Понад чотири місяці рідні та близькі жили надією. Мама, молода дружина, маленький синок, брат і сестра плекали віру, що Леонід повернеться живим. Та ДНК підтвердило найгірше. І сьогодні він повернувся додому… На щиті. У похмурий дощовий день разом із сім’єю плакала вся громада. Сусіди, однокласники, побратими не могли стримати сліз. Ми прощаємося з добрим, усміхненим, життєрадісним юнаком, який назавжди залишиться у нашій пам’яті 24-річним.

Микола МАЛЯР родом  із села Новософіївка.  Він жив гідно, працював, мріяв і любив рідну землю та свою родину…Але після приходу ворога на рідну землю обрав шлях українського воїна і з лютого 2023 року став на захист Батьківщини.  Молодший сержант Маляр Микола загинув 19 вересня 2025 року, виконуючи свій обов’язок у районі Новоселівки Краматорського району Донецької області. Його шлях завершився там, де лінія фронту, але пам'ять про нього житиме у серці рідного села, серці громади та України.