АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Юрій народився 3 травня 1981 року у Шарівці. До початку повномасштабного вторгнення вів мирне життя у рідному селищі, працював на підприємстві харчової промисловості. Добрий, щирий, відкритий, чесний та відповідальний. Війна розділила життя Юрія на «до» та «після». У травні 2022 року він став до лав Збройних Сил України. Служив навідником кулеметного відділення військової частини А7383 та віддано захищав свій дім.

Микола Педько народився 22 травня 1997 року в селі Дмитрівка. Його знали як доброго, щирого та працьовитого хлопця. Після навчання у Матвіївській школі він здобув професію у Богодухівському професійному ліцеї, будував плани на майбутнє, кохав і мріяв. Коли країна покликала на захист, він не залишився осторонь. До лав Збройних Сил України мобілізований 26 березня 2024 року. Служив розвідником-навідником розвідувального відділення військової частини А 2298. Серце воїна зупинилося 15 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання. Але лише через довгих півтора року громада змогла нарешті зустріти свого Героя та провести його в останню путь. Під звуки військового салюту Миколу Педька поховали на Алеї Героїв. Тепер він триматиме небо над нами, а його ім’я назавжди вписане в історію нашої громади та всієї України. Вічна слава і пам’ять Герою!

Солдат, гранатометник 4 десантно-штурмового відділення ВЧ А0224.  Він народився і виріс у селі Максимівка. Змалку знав ціну праці, був щирим, надійним, відповідальним.  19 грудня 2024 року мобілізований до лав Збройних Сил України.  15 лютого 2025 року відбувся його перший вихід на позиції поблизу села Лебедівка Суджанського району Курської області.На жаль, зв’язок  із воїном обірвався. Майже рік він вважався зниклим безвісти. 5 лютого 2026 року Віталія поховали на Алеї Героїв у Богодухові.  Світла пам’ять Герою. Вічна слава і вдячність.

Солдат, навідник штурмової роти ВЧ А4862, мешканець села Полкова Микитівка. До лав Збройних сил України Максим став у березні 2023 року.  8 квітня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області. Майже два роки вважався безвісти зниклим.  Служив чесно й віддано, захищаючи державу та свій народ. Побратими й земляки згадують його завжди усміхненим - попри втому, небезпеку й складні фронтові будні. Саме таким він  залишиться у пам’яті - світлим, щирим, справжнім. Світла пам’ять Максиму Олійнику. Дякуємо за мужність, за захист, за життя, віддане за Україну.

Солдат, гранатометник ВЧ А4820. Загинув 19 грудня, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Варварівка Запорізької області. До того, як взяти до рук зброю, Сергій Олександрович був людиною наймирнішої професії — він працював на землі. Його руки, що звикли плекати хліб і дбати про врожай, згодом стали на захист цієї самої землі від ворожої навали. Його знали як працьовитого, розсудливого та доброго чоловіка.

Солдат. Загинув, виконуючи військовий обов'язок, поблизу населеного пункту Стариця Чугуївського району Харківської області внаслідок мінометного обстрілу ворога.  

 Солдат, стрілець-санітар механізованого відділення ВЧ А3283.  Уродженець села Славгород на Сумщині, він п’ятнадцять років жив у Богодухівській громаді. Працьовитий, щирий, добрий — саме таким його пам’ятають усі, хто мав честь його знати.

Уродженець села Улянівка. З перших днів російсько-української війни, у 2014 році, Сергій Іванович, керований патріотизмом та незламною волею, добровільно став на захист Батьківщини, приєднавшись до лав Збройних Сил України.

Уродженець села Полкова Микитівка, воїн із великим серцем. Його життя, як і його бойовий шлях, були взірцем жертовності та безмежної любові до України. Валерій не чекав повістки. У лютому 2022 року  зробив свій вибір — став добровольцем 127-ї Бригади ТрО.  Пройшов найгарячіші точки: звільняв Харківщину у вересні 2022-го, стояв на захисті Сумщини, більше року тримав оборону на пекельному Бахмутському напрямку.

Матрос, майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів ВЧ2802. Загинув 14 листопада 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу неподалік Костянтинівки Краматорського району Донецької області. Молодість, яка ще скільки не встигла, була обірвана війною. Мама втратила єдиного сина, а громада - свою надію, доброго й сміливого юнака. Свій вічний спокій Дмитро знайшов там, де спочивають найсміливіші, на Алеї Слави.