АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Воїн вважався безвісти зниклим під Бердичами, що на Донеччині. Понад два роки родина жила між болем і надією. Мама - з тією особливою материнською вірою, яка не згасає навіть тоді, коли мовчать усі новини. Вона чекала кожного дзвінка, кожної звістки, переконувала себе й інших: «Він повернеться». Чекала маленька донечка. Чекала дружина. Чекав брат. Чекала вся родина. Андрій повернувся 17.05.2026... На щиті. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Поховали воїна на Алеї Героїв у Богодухові. 

Едуард належав до того покоління, чия юність була обпалена війною. Хлопець із селища Щасливе не шукав виправдань, щоб залишитися в тилу. Ще з 2021 року він пов’язав своє життя з армією, а в розпал повномасштабного вторгнення свідомо підписав контракт. Попри щоденну небезпеку, Едуард понад усе прагнув жити й любити — саме під час цієї запеклої війни він створив сім’ю, пообіцявши дружині бути поруч. Вони мріяли про великий дім, про дітей та довгі роки разом у мирній країні. Але ці мрії залишилися в окопах під Суджею, де він як снайпер боронив наш спокій.

Інспектор прикордонної служби вищої категорії, головний сержант. У рідному селі Сінне його знали як доброго господаря та майстерного механізатора.  Андрій Михайлович мав золоті руки, якими роками плекав українські ниви, будував дім і виховував сина та доньку. У вересні 2023 року він взяв до рук зброю, щоб ці самі руки захистили його дім від ворога.

Старший сержант, начальник складу військової техніки взводу матеріального забезпечення освітнього процесу Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ". У війську з березня 2023 року. Колишній охоронець харчового підприємства, людина мирної та чесної праці, він добровільно став на захист Батьківщини, аби підставити плече побратимам і своєму сину. Руслан Віталійович був тією доброю і надійною душею підрозділу, до якої завжди зверталися по допомогу. Його відповідальність була беззаперечною, а доброта — безмежною. Навіть у найважчі хвилини війни він залишався тією людиною, яка випромінювала спокій і впевненість.

Боєць добровольчого формування, який загинув, обороняючи рідне місто Богодухів. Михайло загинув на бойовому посту під час чергування, відбиваючи атаку ворожих дронів. Завдання було виконано - ціною власного життя.

Позивний Ганс. З перших днів повномасштабного вторгнення Ганс добровільно став на захист Батьківщини. Для нього це був не обов’язок і не наказ — це був свідомий вибір серця, вибір людини честі. Він жив війною, але завжди залишався Людиною.

Йому було лише 21... У віці, коли життя тільки розправляє крила, він обрав шлях воїна, шлях захисника, шлях безсмертя.  Микита навчався у Богодухівському ліцеї №1. Його мрія про військовий однострій народилася ще в дитинстві, надихаючись прикладом рідного дядька. Від бабусі та дідуся він змалечку вбирав у себе найголовніші цінності: чесність, відповідальність та безмежну відданість рідному дому.

Іван народився 8 серпня 1986 року в Криму, проте своє життя та майбутнє пов’язав з Богодухівщиною. Створив родину,  працював на одному з підприємств харчової промисловості громади.  Став на захист батьківщини у жовтні 2024 року. Служив старшим солдатом, обіймав посаду старшого навідника міномета єгерського батальйону військової частини А 4948. Завжди мужній, відповідальний та вірний присязі, він до останнього подиху боронив рідну землю. На жаль, 6 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Котлине Покровського району Донецької області життя Героя обірвалося.  У захисника залишилися люблячі дружина та двоє неповнолітніх дітей.  Вічна слава і світла пам'ять Герою!

Кажуть, що мрії мають дарувати крила, але мрія Олександра Шевченка вимагала сталевої волі.

Юрій народився 3 травня 1981 року у Шарівці. До початку повномасштабного вторгнення вів мирне життя у рідному селищі, працював на підприємстві харчової промисловості. Добрий, щирий, відкритий, чесний та відповідальний. Війна розділила життя Юрія на «до» та «після». У травні 2022 року він став до лав Збройних Сил України. Служив навідником кулеметного відділення військової частини А7383 та віддано захищав свій дім.