АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Після місяців важкого очікування та невідомості додому «на щиті» повернувся Ігор Брусенко. Він віддав найдорожче — своє життя — за волю України та мирне майбутнє кожного з нас. Рідна земля прийняла свого Героя на вічний спочинок. Низький уклін Воїну за подвиг. Щирі співчуття родині, котрій довелося пройти крізь пекло очікування. Схиляємо голови у глибокій скорботі разом із вами. Вічна пам'ять і слава Герою!

Із перших днів повномасштабної війни Олександр став на захист України. До останнього виконував бойові завдання, боронячи рідну землю. Тривалий час його вважали зниклим безвісти. Рідні чекали, вірили й сподівалися на повернення. Та згодом стало відомо, що 2 грудня 2024 року він загинув поблизу населеного пункту Роздольне Волноваського району Донецької області. Його загибель стала непоправною втратою для рідних, друзів і побратимів. Разом із ними сумує вся Богодухівщина, яка проводжає в останню путь свого земляка. Щиро співчуваємо родині, близьким і всім, хто знав Олександра. Світла пам'ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.

Артем народився 22 червня 2001року в селищі Слатине Харківської області. Здобув повну загальну середню освіту в Слатинському НВК. Найбільше приділяв увагу спорту, тому й улюбленим предметом була фізична культура.  У школі був для всіх добрим помічником. Протягом навчання виявляв активність у громадській та суспільно-корисній роботі, мав добрі господарські якості. Систематично брав участь у громадському житті класу та селища. У відносинах з однолітками та дорослими був ввічливий, доброзичливий, порядний. Мав багато друзів, до старших ставився з повагою. Хлопець був спокійний, врівноважений тактовний.

Молодший сержант. Юрій народився 23 травня 1994 року в селищі Садовод на Великобурлуччині. Проте своє доросле життя він пов'язав із Богодуховом, працював тут на підприємстві харчової промисловості, тут нещодавно створив сім’ю. У червні 2025 року Юрій прийняв свідоме й мужнє рішення — пішов захищати Батьківщину добровольцем. Рік і десять днів він віддано тримав оборону на передових рубежах. Його земний шлях обірвався 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Воздвижівка Пологівського району Запорізької області. Юрію назавжди залишиться 32 роки. У скорботі залишилися мама, молода дружина, рідні, друзі та колеги. Громада розділяє цей невимовний біль та схиляє голови перед подвигом земляка. Царство Небесне і вічна шана Герою. 

Старший лейтенант Богдан Бабенко. Наш земляк, богодухівець. Йому було лише 23 роки.

Олександр Вікторович з  перших днів повномасштабної війни  став на захист України, обравши шлях честі, мужності та самопожертви. На різних ділянках фронту він віддано виконував свій військовий обов’язок, захищаючи рідну землю, своїх близьких і майбутнє України. Для рідних він був люблячим сином, братом, чоловіком і турботливим батьком трьох синів. Для друзів і побратимів - надійним товаришем, людиною слова та справи, яка завжди була готова підтримати у важку хвилину.

Молодший сержант, інспектор прикордонної служби 3 категорії-водій відділення забезпечення третього відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів ВЧ9951. Прийнятий на військову службу за контрактом у вересні 2025 року. Загинув у бою за Україну 29 травня 2026 року в районі н.п. Золочів, Богодухівського району Харківської області, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. 

Солдат, водій автомобільного відділення роти логістики військової частини А0641. Призваний на службу 26.05.2025. Помер 25.05.2026 у м. Харків. 

Воїн вважався безвісти зниклим під Бердичами, що на Донеччині. Понад два роки родина жила між болем і надією. Мама - з тією особливою материнською вірою, яка не згасає навіть тоді, коли мовчать усі новини. Вона чекала кожного дзвінка, кожної звістки, переконувала себе й інших: «Він повернеться». Чекала маленька донечка. Чекала дружина. Чекав брат. Чекала вся родина. Андрій повернувся 17.05.2026... На щиті. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Поховали воїна на Алеї Героїв у Богодухові. 

Едуард належав до того покоління, чия юність була обпалена війною. Хлопець із селища Щасливе не шукав виправдань, щоб залишитися в тилу. Ще з 2021 року він пов’язав своє життя з армією, а в розпал повномасштабного вторгнення свідомо підписав контракт. Попри щоденну небезпеку, Едуард понад усе прагнув жити й любити — саме під час цієї запеклої війни він створив сім’ю, пообіцявши дружині бути поруч. Вони мріяли про великий дім, про дітей та довгі роки разом у мирній країні. Але ці мрії залишилися в окопах під Суджею, де він як снайпер боронив наш спокій.