АЛЕЯ ПАМ'ЯТІ

Влітку 2025 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. На Харківському напрямку командував взводом, мав звання старшого лейтенанта. Його знали як чесного, справедливого командира, який ніколи не ховався за спинами підлеглих. Життя Олега обірвалося раптово. Під час короткої відпустки вдома його серце зупинилося. Не від ворожої кулі, але через виснаження війною, відповідальністю і болем, які ніс у серці.

Солдат. Військову службу розпочав ще в АТО.  Владислав сумлінно виконував свої обов’язки, був відповідальним і щирим у всьому, за що брався. Рік тому  демобілізувався за станом здоров’я. Але війна залишає слід у серцях навіть після повернення, вона йшла поряд і наздогнала його навіть у тилу. Владислав пішов із життя у лікарні, не витримало серце. Світла пам’ять про захисника назавжди залишиться у наших серцях. Світла пам’ять і вічна шана воїну!

Олександр НЕВИННИЙ, позивний «Зеля»... У 2022 році він став до лав захисників України. Пройшов пекельні бої на Донеччині та Харківщині, де кожен день коштував життя. Отримав тяжке поранення, несумісне з життям, але вистояв. Пережив кілька складних операцій, ніби вдруге народився. Здавалося, доля подарувала йому ще один шанс жити, мріяти, будувати плани.

 Мешканець селища Максимівка. Від серпня 2022 року  служив у лавах Збройних сил України, мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною, був вірним побратимом, надійним другом, люблячим сином і братом.  Він ніколи не шукав слави, просто чесно виконував свій обов’язок, захищаючи Україну і своїх побратимів. Його поважали за відвагу, цінували за людяність, любили за відкриту душу. Життя воїна трагічно обірвалося у ДТП.  Його усмішка, добре слово, готовність підтримати залишаться у пам’яті назавжди - як світло, що не згасає. Поховали Захисника на Алеї Слави в Богодухові - поруч із тими, хто навіки вписав своє ім’я у літопис боротьби за Україну. Вічна пам’ять і шана воїну Олегу Закжевському!

24 роки… У цьому віці життя лише починається. Але для Леоніда ПЕТРОВА з Богодухова воно обірвалося надто рано. Він обрав шлях Захисника України. Поблизу н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області 20 травня 2025 року скінчився земний шлях воїна-захисника. Леонід був оператором БПЛА і до кінця залишився вірним військовій Присязі. Понад чотири місяці рідні та близькі жили надією. Мама, молода дружина, маленький синок, брат і сестра плекали віру, що Леонід повернеться живим. Та ДНК підтвердило найгірше. І сьогодні він повернувся додому… На щиті. У похмурий дощовий день разом із сім’єю плакала вся громада. Сусіди, однокласники, побратими не могли стримати сліз. Ми прощаємося з добрим, усміхненим, життєрадісним юнаком, який назавжди залишиться у нашій пам’яті 24-річним.

Микола МАЛЯР родом  із села Новософіївка.  Він жив гідно, працював, мріяв і любив рідну землю та свою родину…Але після приходу ворога на рідну землю обрав шлях українського воїна і з лютого 2023 року став на захист Батьківщини.  Молодший сержант Маляр Микола загинув 19 вересня 2025 року, виконуючи свій обов’язок у районі Новоселівки Краматорського району Донецької області. Його шлях завершився там, де лінія фронту, але пам'ять про нього житиме у серці рідного села, серці громади та України.

У  лавах Збройних Сил України з 2022 року, пройшов крізь пекло боїв під Бахмутом, на Харківщині, і навіть там, де гинули найсильніші, знаходив сили підтримати побратимів. Згодом він став наставником для нових поколінь захисників, передаючи їм віру, досвід і незламність.  Та раптова недуга зупинила серце, яке так щиро любило людей, життя і свою землю. Серце воїна, чоловіка, батька й сина. У пам’яті матері, маленького сина та усіх, хто знав Анатолія, він  залишив світлі спогади, які не зітруть ані час, ані біль. 

Служив старшим розвідником-стрільцем-снайпером у розвідувальній роті. У лютому 2023 року Руслан став до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами виконував бойові завдання на сході держави. Загинув 23 січня 2025 року під час бою поблизу населеного пункту Розлив Волноваського району Донецької області. Довгий час вважався безвісти зниклим, і лише у вересні стало можливим віддати йому останню шану. Руслан Хоруженко назавжди залишиться для громади мужнім захисником і людиною з великим серцем. Його ім’я житиме у спогадах і вдячності за те, що віддав найдорожче заради України. Світла пам’ять і вічна шана нашому землякові.

На Покровському напрямку життя Євгенія обірвала ворожа міна. Він пройшов АТО, а з перших днів повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників. Командир танкового екіпажу, мужній воїн і надійний побратим, він рятував інших із, здавалося б, безнадійних ситуацій – з-під обстрілів, з оточення… Та врятувати себе не зміг. Невимовне горе матері не зітре навіть час. Осиротіла родина – молодші брати і сестра. «Він був найкращим», – з болем і шаною згадують односельці. Тепер Женя на небі. Але назавжди і в серцях, і в пам’яті рідної громади. Ми завжди будемо пам’ятати, якою ціною виборюється кожен день нашого життя.

Богодухівська громада провела в останню путь  земляка-воїна - СТАЦЕНКА Олега. Його життя трагічно обірвалося 3 вересня 2025 року у н.п. Нововолодимирівка, Баштанського району, Миколаївської області. Олег народився та проживав у Богодухові, навчався у школі №2, працював у КП «Господар». У 2025 році був мобілізований. Його знали як добру та щиру людину, яка завжди знаходила спільну мову з оточенням. Найтяжче сьогодні його мамі, яка втратила найріднішу людину. У глибокій скорботі залишилися також сестра, рідні та друзі. Разом з ними вся громада розділяє біль втрати. Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям Олега. Нехай світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.