Століття мудрості та незламності
Сьогодні відзначає свій 100-річний ювілей неймовірна жінка, свідок цілої епохи, мешканка Богодухова - Ганна Дмитрівна ГАЙДУК.
Міський голова Володимир БЄЛИЙ завітав до іменинниці, щоб особисто подякувати за її життєвий шлях, який є справжнім прикладом стійкості та любові до життя.
Життя Ганни Дмитрівни - це живий підручник історії. У 15 років її, молоду україночку з розкішними косами, було примусово вивезено до Німеччини. «Коли на зборах у селі староста і поліцаї вибирали, кого вивозити на працю, то спочатку наказали збиратися батькові. Але він був хворий, тому назначили мене. «Та вона ж мала, - вступилися люди. - Нічого, там виросте», - ділилася страшними спогадами Ганна Дмитрівна. Ці спогади зберігають усі дрібниці, неначе події відбувалися вчора. І про страшний вагон, в якому везли молодь, і про хробаків, які були в їжі, і важкі для вимови назви німецьких міст і фабрик, які бабуся вимовляє як диктор!
Важка праця на фабриці та голод могли зламати будь-кого, але молода українська дівчина Галя не просто вистояла. Коли наблизився фронт і дівчат звільнили, то Галя почала працювати у військовій ветлікарні, де лікували коней, і саме там доля подарувала їй зустріч із коханим Михайлом. Його підтримка стала тією силою, що допомогла їй у всьому наступному періоді життя. «Не було в мене ні дитинства, ні юності. А вже добре мені стало, коли вийшла заміж. Дуже хороший був Михайло чоловік і батько», - з любов’ю повторювала ювілярка.
Після закінчення війни Михайло приїхав до Ганни в її рідне селі Михайлівка колишнього Краснокутського району, де вона працювала бухгалтером машинно-тракторної станції. Згодом пара одружилася, у них народилася донька Антоніна. Переїхали до Краснокутська, а згодом - до нашого Богодухова. Ганна Дмитрівна багато років віддала роботі на місцевому шкірзаводі. Але її справжньою пристрастю завжди була земля. Навіть після смерті чоловіка у 2007 році, вона продовжувала з любов’ю поратися на ділянці в пам’ять про нього.
Повномасштабне вторгнення стало для бабусі важким ударом. Гул шахедів нагадує їй свист артилерії, якою били по їхньому табору у Німеччині. Це, на жаль, похитнуло її здоров’я. Людина, яка бачила жахи Другої світової, понад усе мріяла, щоб її рідні ніколи не дізналися, що таке війна. Але попри поважний вік та підірване здоров’я, Ганна Дмитрівна зберігає оптимізм і почуття гумору: «Я б і зараз вискочила з сапачкою на город!»
Сьогодні найбільшою втіхою для неї є родина. Поруч завжди донька Антоніна із зятем, навідують онука з чоловіком. Вся родина дбайливо береже розповіді бабусі, зберігаючи родинну пам’ять для нащадків.
«Такі люди, як Ганна Дмитрівна - це наш живий стрижень історії. Це покоління, яке навчило нас любити свою землю, життя і триматися попри все. Дякуємо за Ваш шлях!» - зазначив Володимир Бєлий.
Щиро бажаємо Ганні Дмитрівні міцного здоров’я, душевного спокою та якнайшвидшої перемоги, на яку вона так чекає! З роси і води Вам, вельмишановна імениннице! Многая літа!
