МАРИНИЧ Валерій Валентинович, 03.07.1983 - 26.09.2024
Уродженець села Полкова Микитівка, воїн із великим серцем. Його життя, як і його бойовий шлях, були взірцем жертовності та безмежної любові до України. Валерій не чекав повістки. У лютому 2022 року зробив свій вибір — став добровольцем 127-ї Бригади ТрО. Пройшов найгарячіші точки: звільняв Харківщину у вересні 2022-го, стояв на захисті Сумщини, більше року тримав оборону на пекельному Бахмутському напрямку.
У квітні 2024 року приєднався до лав 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового атамана Івана Сірка та до останнього подиху боронив рідну Харківську область. 26 вересня 2024 року під Стрілечою з Валерієм втрачено зв'язок, а разом з ним обірвався і сенс життя для його близьких. Довгих 14 місяців рідна їм людина вважалася безвісти зниклою. І лише наприкінці 2025 року тіло Валерія вдалося повернути з поля бою та провести його у світ, де немає війни.
«Мені нічого втрачати...»
Ці слова Валерія назавжди залишаться в пам'яті його побратимів. Він був ангелом-охоронцем. Не маючи власної родини, свідомо йшов на найнебезпечніші завдання, щоб прикрити собою тих, хто мав дітей та дружин. Це не просто подвиг — це неймовірна, тиха, чоловіча любов до ближнього.
Його внесок у перемогу відзначено найвищими нагородами:
- Медаллю "ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ"
- ХРЕСТОМ МУЖНОСТІ ЗА ОБОРОНУ БАХМУТА
- Відзнакою Міністра оборони України "ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ"
- Відзнакою Президента України"ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ"
Поховали Героя з військовими почестями у Полковій Микитівці. Нехай його мужнє серце, що перестало битися за Україну, продовжує жити в кожному нашому кроці до Перемоги.
Вічна пам'ять і шана Герою!
