Читайте поради у «Довіднику безбар’єрності» щодо коректного спілкування з ветеранами з інвалідністю
У межах «Довідника безбар’єрності» створено розділ «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія».
«Не варто змінювати формат спілкування з ветераном/ветеранкою виключно через те, що він/вона має інвалідність. Зрозуміло, що є певні особливості. Наприклад, звертаючись до людини з посткомоційним синдромом, яка погано чує, потрібно говорити голосніше. Однак загальне правило актуальне — будьте собою. Зокрема, якщо ви маєте звичку тиснути руку при знайомстві, цілком природно буде потиснути руку людині з інвалідністю. Навіть тим, кому важко рухати рукою або хто користується протезом», – наголошують в цьому розділі.
Фокусуйтеся не на інвалідності людини, а на її особистості або на проблемі, яку ви з нею обговорюєте. Будьте уважними у спілкуванні, поважайте співрозмовника/співрозмовницю.
Якщо це можливо, розташуйтеся так, щоб ваше обличчя було на одному рівні з обличчям співрозмовника/співрозмовниці.
Пам’ятайте, що крісло колісне – це частина недоторканного простору людини, тому не опирайтеся на нього.
Якщо не знаєте, як спілкуватися з людиною з інвалідністю, якими словами звертатися, – запитайте, як буде зручніше. Загалом варто шукати окремий підхід у спілкуванні з кожною людиною, незалежно від інвалідності. Тому питання: «А як тобі зручно?» – завжди коректне.
Якщо ви не знаєте, що робити, – запитайте.
Будьте терплячими, уважними, якщо слухаєте людину з порушеннями мовних функцій. Дайте їй більше часу на висловлення думки, покажіть щиру зацікавленість у діалозі, щоб вмотивувати співрозмовника/співрозмовницю до спілкування. Якщо це ваша близька людина – запропонуйте їй ознайомитися з додатком TippyTalk (додаток, розроблений для покращення комунікації людей, які мають порушення мовних функцій).
Не проявляйте надмірної уваги, адже не завжди люди з інвалідністю такої додаткової уваги потребують.
Не допомагайте людині з інвалідністю без її дозволу чи прохання, щоб не зачепити гідності та не порушити особисті кордони. Якщо пропонуєте допомогу – зачекайте, поки її приймуть, а потім запитайте, що і як робити.
Не варто нав’язувати свою допомогу, краще від самого початку дізнатися у людини, якої саме допомоги вона потребує. Якщо ж людина відмовилася, поважайте її вибір. Пам’ятайте, що особисті кордони важливі.
Коректно сприймайте жарти людини з інвалідністю. Вона може в жартівливому форматі розповідати історії про те, що призвело до отримання травми, робити дотепні порівняння, розповідати анекдоти. Не варто різко або співчутливо на це реагувати. Можливо, у вас бачать включену в розмову людину, якій можна довіряти, і так налагоджують з вами контакт.
Будь-яка жалість неприйнятна. Співчуття – це нормально, однак краще підтримати та допомогти рухатися далі, а не виказувати жалість невербально або словами на кшталт: «Ах ти ж бідненький/бідненька».
